Вiдлуння з минулого...

       ВІДЛУННЯ З МИНУЛОГО...
      ------------------------
-Привіт!
-Привіт!
-Я можу увійти?
-Ну, що ж, проходь, якщо прийшов...
Ти будеш чай чи каву?
-Та - що-небудь...Мене ти не чекала?
-Відверто - ні...
-Ти все ж  така...та очі лиш сумні...
-Сумні...бо...плакала я нині...
-Чом плакали ці очі сині?
-Пусте...облиш...кажи - чого прийшов?...
мовчиш?
-Дай шанс і я прихилю небо...
-Прихилиш небо?...та мені - не треба...
-Ти не кохаєш більш мене?
-Та, ні...
-Не хочу вірить...Ти пробач мені...
-Я вже давно пробачила, як бачиш...
-Я бачу...тільки...чом ти плачеш?
-Та я не плачу...то...пилинка лиш...
-Твоя пилинка - наче в серце ніж...
Як проживають наші там сини?
-Сини - не наші...а сини - мої...
-Глудзуєш?....Я ж тебе кохаю
 й кохав усе життя...
-Я знаю...
-То може все повернемо назад?
-Ти дуже пізно...бачиш - листопад...
Ти запізнивсь на тисячі віків,
Ти зрадив не мене - своїх синів...
-Прощення молю в тебе на колінах,
Прошу: пробач мою провину...
-Тебе пробачила...та...чи пробачить Бог?
Іди вже краще...
-Це вже епілог?
-Для тебе - ні...
-То розкажи мені...
-То слухай:
 Колись закриєш очі в вічнім сні,
 та хто заплаче, в час той, по тобі?
 хто квіти принесе і скаже:"Тато,
 без тебе - будем дуже сумувати"...
Ніхто - не скаже...бо...прожив життя
даремно...Твої вже дуже пізні каяття,
Бо що посіяв - будеш пожинати,
те, що не дав - не зможеш вже додати,
кого не долюбив - вже не долюбиш,
тому, конать віка один ти будеш...
Не цінував, що мав і не зберіг...
Це - епілог тобі...а це тобі поріг...

-Я зрозумів усе...ще раз, прошу: пробач...
-Давно - пробачила...Іди ж...Іди...Не плач...