Сонет 131 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)

131

Ти деспотка, як кожна із красунь,
І у житті сповідуєш свавольність;
А я тебе в душі своїй несу,
Неначе найпрекраснішу коштовність.

Я часто чув, що твій смаглявий лик
Не має чар, щоб серце ізсушити.
Хай гомонять, а я, мов садівник,
Своїх чуттів плекаю диво-квіти.

Зітхаю кожний раз на самоті,
Коли твій образ дивний спогадаю.
Твоїм образам всупереч, в житті
Лише тебе я віддано кохаю.

Свою смуглявість не вважай за ваду,
Тебе чорнить за ґонор твій громада.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

131

Ти така ж деспотична ; при тому, якою ти є,
Як ті, кого їхні прикраси роблять гордовитими та жорстокими;
Оскільки ти добре знаєш, що для мого ніжного серця, котре кохає сліпо,
Ти ; найпрекрасніший та найдорогоцінніший діамант.
Усе ж, чесне слово, дехто з тих, хто бачать тебе, кажуть,
Що твоє обличчя не здатне викликати стогони кохання;
Сказати, що вони помиляються, я не насмілююся,
Хоча в собі самому в цьому я присягаюся.
І щоб підтвердити, що те, в чому я присягаюся, - не брехня,
Тисяча стогонів при одній думці про твоє обличчя,
Один за іншим свідчать,
Що твоя чорнота прекрасніша за усе в моєму судженні.
Ні в чому ти не є чорною, окрім як у своїх вчинках,
І звідси, я вважаю, й походить це лихослов’я про тебе. 


№ 131
Thou art as tyrannous, so as thou art,
As those whose beauties proudly make them cruel;
For well thou know'st to my dear doting heart
Thou art the fairest and most precious jewel.
Yet in good faith some say that thee behold,
Thy face hath not the power to make love groan;
To say they err, I dare not be so bold,
Although I swear it to my self alone.
And to be sure that is not false I swear,
A thousand groans but thinking on thy face,
One on another's neck do witness bear
Thy black is fairest in my judgment's place.
In nothing art thou black save in thy deeds,
And thence this slander as I think proceeds.