Сонет 127 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


127

Колись все чорне світ вважав низьким,
Потворним протиставленням краси;
Тепер, коли змінилися часи,
Став колір ночі в моді провідним.

Людське лице - природний благовіст -
Ховати почали під шаром фарб,
Спотворюючи свій безцінний скарб,
Як маскарадний вуличний артист.

Смаглявка та, яку я покохав,
І брови, й очі смолянисті має;
Мов у жалобі, з сумом поглядає
На всіх, хто свою вроду заховав.

Прекрасна ти і в час, коли сумна,
Душі моєї квітка чарівна.


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

127

У старі часи чорний колір не вважався світлим,
Або ж, навіть якщо так і було, то він не носив ім’я краси;
Але тепер чорний колір - законний нащадок краси,
А краса паплюжиться соромом незаконнонароджених нащадків:
Адже з тих пір, як кожна рука присвоювала силу Природи,
Роблячи огидне прекрасним за допомогою фальшивого запозиченого лику мистецтва,
Мила краса не має імені, ані святого притулку,
Але зганьблена, а якщо й ні, то живе у безчесті.
Тому очі моєї володарки чорні, немов ворон,
Її брови вбрані так само, немов вони у траурі
За тими, котрі не були народжені красивими, але не мають нестатку у красі,
Обмовляючи створення фальшивою оцінкою;
І все ж, вони так журяться, їхня скорбота їм так пасує,
Що кожен язик промовляє, що краса повинна мати саме такий вигляд.

№ 127
In the old age black was not counted fair,
Or if it were it bore not beauty's name:
But now is black beauty's successive heir,
And beauty slandered with a bastard shame,
For since each hand hath put on nature's power,
Fairing the foul with art's false borrowed face,
Sweet beauty hath no name no holy bower,
But is profaned, if not lives in disgrace.
Therefore my mistress' eyes are raven black,
Her eyes so suited, and they mourners seem,
At such who not born fair no beauty lack,
Slandering creation with a false esteem,
Yet so they mourn becoming of their woe,
That every tongue says beauty should look so.