Сонет 125 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


125

Навіщо мені слава показна,
Щоб балдахін носили над душею,
Якщо вже Вічність, свідчать письмена,
І та, либонь, позначена межею?

Я бачив найбагатших із мужів,
Які в цім світі бучно жирували,
А потім смак життя, пишноту днів,
Впливовість, славу - все умить втрачали.

Я у житті бажаю одного:
Жертовно, щиро лиш тобі служити.
Впусти мене до серденька свого,
Щоб нам удвох блаженства сад садити.

Тобі мене вже, Світе, не зловити,
Я від спокус твоїх зумів себе звільнити.

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

125

Чи мало б це для мене якесь значення, якби я носив балдахін,
Своїм зовнішнім виглядом віддаючи шану матеріальному світові,
Або ж закладав великі основи для вічності,
Котра виявляється коротшою за руйнування або розпад?
Хіба я не бачив мешканців зовнішності та люб’язності,
Котрі втрачали все, та навіть більше, сплачуючи зависоку орендну платню
За витончені солодощі, відмовившись від простого смаку,
Жалюгідних у процвітанні, що витрачають життя на споглядання себе?
Ні, нехай я буду слухняним відносно твого серця,
І прийми моє підношення, нехай убоге, проте вільне,
Що не пов’язане із секундами, не знає хитрування,
Але пропонує взаємну данину, тільки я - в обмін на тебе.
Геть звідси, підкупний інформаторе! Вірна душа,
Коли їй висувають звинувачення, - якнайменше у твоїй владі. 


№ 125
Were't aught to me I bore the canopy,
With my extern the outward honouring,
Or laid great bases for eternity,
Which proves more short than waste or ruining?
Have I not seen dwellers on form and favour
Lose all, and more by paying too much rent
For compound sweet; forgoing simple savour,
Pitiful thrivers in their gazing spent?
No, let me be obsequious in thy heart,
And take thou my oblation, poor but free,
Which is not mixed with seconds, knows no art,
But mutual render, only me for thee.
Hence, thou suborned informer, a true soul
When most impeached, stands least in thy control.