Памятайте про не живих! укр

Присвята тим кого закатували...

Поема - реквієм!

1.Мого серце торкнулась журбинка,
Така чорна й тужлива краплинка,
Для мене світ став чужим,
Таким далеким і німим.

2.Чорнота огортає усе довкола,
І на манівці знову веде наша дорога,
Але я не хочу, щоб серця завмирали,
Бо насправді люди тоді повмирали...

3.Я чекаю на нове кохання?
І відраховую веснянії зітхання,
Але в цьому не має змісту, зараз,
І мені не потрібні ваші декілька  фраз.

4.Ні я сумую за історією,
Бо любов не заміниш теорією,
Я є жадною такою до слова,
Але без слів, пустою є моя дорога!

5.Я хочу залишити сліди у світі,
І щоб моїми словами люди були зігріті,
Бо слова - це могутній механізм,
А не просто якийсь там канонізм...

6.Коли я плачу, інші сміються,
І саме вони за славою женуться,
І їм не довподоби про голоднк смерть писати,
Тільки тому, що насправді їм - нічого сказати!

7.Лише погляд у небеса,
І відчуваю - я жива!
І не важливо скільки часу ще пройде,
Поки інші зрозуміють мене,

8.Тільки слова про журбу, промовляю,
Хоча як було тоді я не знаю,
Я дякую Богу, за хліб на столі,
І за вільні молитви святі!

9.Як учора лягала спати,
Моя мати почала до мене промовляти:
"Ти дитино помолися, і мені усміхнися,
Моя доню не журися, засинай моя, білолиця!

10. Не сумуй і не плач за минулим,
Історія не палач із серцем хмурим,
Твої мрії до небес злітають,
Туди де янголи літають.

11.Не бери журбу до серця,
Бо вона й тебе торкнеться,
Відпусти ти жалісливі слова,
Бо до тебе Україна прийшла,

12.Та дивна дівчина у твоєму сні,
Такі гарні знає пісні,
Ти лише впусти її заночувати,
Вона й тебе навчить їх співати."

13.Ой мамо, мамо, ти права,
У серці моєму давно журба,
Я ж не можу не пам'ятати,
Про чужії тюремні палати...

14.Зараз світ змінився в щент,
Неначе у душі посипався цемент,
Той матеріал, що гріє людей,
Перетворив їх на сільських курей.

15.Але і ціпляток колись не було,
Хоча це добре, що усе минуло,
Ось я їм собі усе що душа бажає,
Хоча про Голод вона теж знає!

16.Часи підлої напасті не минають,
Вони у серцях наших іще дрімають!
Витирайте сльози і взивайте до Бога,
Щоб ніколи не було того Голодомора!!!
 
17.Війни, розстріли і тюрми,
Ось що мали люди,
Але зараз сміють казати:
"Я не вмію зброю тримати!"

18.Наша зброя - слово мами
Що наповнює душі, цілющими думками,
Такими простими словами,
Що заліковують численні рани...

19.Не хочу за течією плести із вами,
Ви ж мою гідність у багно втоптали,
Знайте! Мені не потрібні золоті храми,
Бо тоді я буду разом із Вами...

20. Я людина вищого рангу,
Мені не потрібна слава зпозаранку,
Я вільно хочу пам'ятати!
Про Холод і Голод - Вам мене не здолати.

21. Мої рожеві палати,
І пухнасті бавовняні халати
Так я тішуся тим що маю,
Я людина, із своєю мораллю.

22.Вбити, принизити і вкрасти,
Про все це Ви волієте мовчати!
Але я не вірю Вам,
Підлим, злим катам!

23. Журбинка у серце знову прийде,
Але я щаслива, що пам'ять і ще живе,
Я ніколи не голодувала,
Бо принаймні хліб із маслом жувала...

24. Я скажу: "Авокадо не люблю,
Їжте самі оту фігню!
Краще дайте кислої капусти,
І серце моє журба відпусти!"

25.Я щасливою знову буду,
І про підміну понять, може забуду...
Але скажіть мені,  як Вас звати:
"Підлі вбивці і кати!"

26.Хоча ні даруйте, годі,
Я Вам, не рожевий понні!
Гордо запалю скорботну свічку,
Бо щаслива, що не бачу, трупів річку,

27.Тільки скажіть отій журбинці,
Що кожному у світі є по торбинці,
Але не кожен її із собою носить,
Бо вже давно в труні лежить...

28.Не забуду я ніколи,
Про три яблуні з дороги,
Хоч рясніють кожен рік,
Але під ними труна лежить!
 
29.Це Вам не сучасне мистецтво,
Тут видніється людське єство,
Коли люди повмирали,
Кати їх там прикопали,

30.На місці страшного терору,
Три яблуні повстали,
Це не місце "гламурного збору",
Але про це ми не знали...

31.Малі діти, швидко біжать,
Щоб яблучка собі дістать,
Але яблуня заплакала:
"Я тут людей приховала!"

32.Чи було так, чи хто сказав,
Але всеж люд правду взнав,
І на місці людського лиха і журби,
Тепер видніється три труни...

33.Але написів не має,
Бо і досі ніхто не знає,
Хто спочиває вічним сном,
Під отим красивим деревом!

34.Я все бачу і там молюся,
Бо і я колись землі торкнуся,
Але зараз я жива і сита,
І щока моя сльозою вмита.

35. Сьогодні я молю Христа й Марію:
"Захисти, о Всемогутній Боже, й подаруй Надію,
Усім тим хто втратив Віру,
У щасливу Неньку УКРАЇНУ...!!!"

36. У роки страшного Голодомору,
І не людського, радянського терору,
Люди розум втрачали в мить,
Бо вони хотіли жить..

37.У хатині край села,
Старенька бабуся жила,
Вона  дітей намовляла,
Бо лихі думки при собі мала.

38.Малеча від неї тікає,
Але це не страшно,
Вона вже жертву має,
І її вбиває легко...

39. Стара розум загубила,
Бо дитину у печі зварила...
Вже і сита і довольна,
Ота стара Ізольда...

40.По селу ходить мати,
І іде до якось хати,
Двері прочиняє,
І господарів питає:

41. "Люди добрі, підкажіть,
У скрутну годину, поможіть!
Ще з учора із вечора,
По селу іде розмова,

42.Що стара на обістю,
Співає веселу пісню,
Що вже сита і здора,
Але от біда, бо пуста її комора...

43. Щей Гануся мені казала,
Що стара її дитя намовляла,
А у мене серце сполотніло,
Бо моє дитя, десься поділо..."

44.Ох і заголосила жінка, тай заридала,
А її сусідка їй таке оповідала:
"Ой та чули й ми,
Оті страшні оповідки...

45.Ти Марусю не журися,
Заходь у хату й помолися,
Ми з дітьми тебе розрадим,
Тай, що робити, тобі підкажем!

46.Ти посидь і відпочинь з дороги,
Ось дивись, чоловіки ідуть з дороги..."
Тут у хату ввійшов юнак,
Дуже кволий,  як у полі птах.

47.Він жінкам розказав,
Що ж він між людей узнав:
Дядько Семен із Хупарка,
Казав мені такі слова,

48.Що це правда, про стару,
І в її печі рука була...
І що наші її вб'ють,
Перш ніж у тюрму здадуть..."

49. А мати вже й нечула хлопця,
На ній не стало і лиця...
Але все ж спитала
Когож таки стара умовляла,

50.Він все знав,
І так сказав:
" Тітко Маріє, Ви не плачте,
Вона ж здуріла,  молю їй пробачте,

51.Хоча ні не пробачайте,
А у церкву завітайте,
Бог є добрий! Він Вам підкаже, як жити далі,
І віджене усі Ваші печалі..."

52. З того часу роки пройшли,
І у село історики прийшли,
Люди їм почали оповідати,
Що для них означає, "намовляти"...

53. І за місяць чи за два,
З Києва прийшла новина,
Що селу премію дали,
Бо історію згадали...

54. Але для людей - це не втіха,
Ота їхня, історична стаття...
Вони і так будуть знати,
Про Ізольдині, "намовляти"...

55.Які тоді були часи,
По правді не знаю,
Але про мовитви
Нині пам'ятаю...


1-35

21.11.13. р.Б. 14.10-16.15
У день великого свята Архангела Михаїла.

36-55
23.11.13 р.Б. 17.15 - 18.00

За спогадами очевидців...

Присвята 80 річниці ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ....