Любовь и кохання, притча

В одній людській душі два почуття жили
Так схожі, ніби близнюки, та різні в діях.
Кохання і Любов, їм  імена були,
Любов жила в буттях, Кохання – в мріях.
Сліпе, не бачачи недоліків  впритул,         
Кохання в ніч під місяцем дарує квіти.    
Любов не чула, як співає Гай Катулл*) –       
Самотніми ночами вчилася жаліти.      
Кохання знало безліч ніжних слів,
Кричало: " Я  не проживу без тебе!",
Не вимагаючи повернення боргів,
Любов вмирала,  відпускаючи  від себе.
Взаємин прагнуло Кохання що хвилин,
Любов ночами рятувала від загуби.
Кохання відвернулось, лякаючись пухлин.
Любов життя вдихала в посинілі губи.
Себе жаліючи, як сніг розтануло Кохання,
Безсила Смерть розтала за ним вслід.
Любові, в нагороду за страждання,
Відкрився для душі  нови’й політ.
Спостерігали ангели  перебіг тих подій,
І ангел молодий спитав старого:
– Чому так сталося в душі людській,
Невже все це не  стурбувало Бога?
– Коли в душі народиться Кохання,
На небі спалахне нова яскрава зірка.
Любові ж як відбудеться настання,
То посміхнеться Бог, а це буває рідко.
                15.11.2013.
*)Гай Валерій Катулл (87 — 54 роки до н. е.) — давньоримський поет-лірик, майстер любовної поезі
Рисунок взят из интернета