Пес С рко та вовк Микита

Пес  Сірко  та  вовк  Микита
              (  казка  )

На  хуторі  в  Панаса  Бджілки
Жив  пес  Сірко.
Такий  був  пес  Панасу  вірний,
Охороняв  його  добро.
Та  ще  й  помічником  був  добрий,
Пас  череду,  гнав  до  води
І  завертав  у  хлів  додому,
З  Сірком  Панас  не  знав  біди.

Пропала  в  якийсь  день  корова,
Сірко  по  сліду,  та  й  у  ліс.
Побачив  він  вовків  в  діброві,
Заколотила  в  серці  злість.
Підняв  такий  він  галас  в  лісі,
Панас  почув,  рушницю  хап!
Стріляв  із  самого  порога!
Корова  з  лісу! 
Вовки  у  драп!

                2

Проходить  час,  минають  роки ,
Вже  постарів  Панас  та  пес  Сірко,
Сім’я  прибавилась  у  Бджілки  -
Сина  оженив  в  Різдво.
І  ще  проходить  рік.  І  другий.
Повзе  малятко  до  Сірка,
Сміється  до  собаки,  любий,
І  ловить  рученятами  хвоста.

Маленького  Юрасиком  назвали.
Кличе  дід  Панас: «Сірко!
Подивись  малого,  щоб  не  впав  він,
Зараз  твій  хазяїн  пан  Юрко!»
Сірко  радіє  сам  малятку,
Обличчя  вмиє  так  лизне.
Свою  він  спину  підставляє:
«Сідай,  поїхали»,  й  зітхне.

Не  здужає  і  сил  немає,
Всі  кісточки  його  болять,
Вже  більше  спить,  ніж  сторожує,
Ще  й  кістку  не  знайдеш  ніяк.
Сірка  невістка  не  любила,
Побоювалася  його.
А  як  заслаб,  то  колотила
Чим  попадя,  а  той  кілком.

«Гей,  Мотря! – Панас  окликує  невістку, -
Біжи  корову  подої,
Молока  налий  у  кринку,
Та  хутчій  Юрасю  накорми!»
Мерщій  корову  подоїла,
В  макітру  налила  й  несе,
Та  об  Сірка  так  зачепило,
Де  молоко,  де  Мотря,  де  усе.
 
Як  зайнялася  Мотря  криком,
Жбурляє  черепками  на  Сірка:
«Ледащо!  Дармоїд! –
Та  ціпом  жене  з  подвір’я  бідолагу  пса.
Ніхто  не  вийшов  на  подвір’я,
А  ні  Панас,  ні  син  його,
Лише  почув  він  плач  малого,
Як  звав  його:  «Сірко!  Сірко!»
                3
Заплакав  пес,  заплакав  гірко,
Тікав  від  Мотрі  в  темний  ліс.
«Нехай  мене  розірвуть  вовки!
Не  хочу  жити…»  -  схлипнув  в  ніс.
Блукає  пес  Сірко  по  лісу,
Живіт  від  голоду  звело,
Погнався  він  було  за  мишу,
Еге…  Воно  у  норку  в  мить  втекло.

Побачив  зайця,  та  до  нього,
Той  як  підскочить,  в  кущі  шусть!
Від  їжака  всі  лапи  покололо,
Заплакав  знов  Сірко:
«Ой  пропаду-у-у!»
«Чого  кричиш,  чого  ти  скиглиш?»-
Почув  він  голос,  хто  б  то  був?
Побачив  пес  вовка  Микиту:
«То  їж  мене  й  мою  біду!»

«Тьху!  Чи  ти  сказився,
Що  я,  собака  кістки  жрать.
Я  вовк!  Я  вовк  Микита!
Свинину  б  з’їв  би,  або  курча.
Бувало  зграєю  своєю
Вівцю  вкрадемо,  або  теля,
Усю  ми  ніч  тоді  гуляймо,
Було  колись  таке  життя.

Пригадуєш,  Сірко,  як  я  корову
З  вовками  від  Панаса  гнав,
А  ти,  саженний,  усю  зграю
Моїх  вовків  перелякав.
Прийшлось  тікати  з  цього  лісу,
Але  ж  і  злий  на  тебе  був,
Напали  на  отару  вівців,
Про  тебе  зразу  ж  я  забув.»

«А  де  пастух,  а  де  собаки?»-.
В  Микити  запитав  Сірко.
Згадав,  що  сам  він  бідолага,
Та  що  казати,  вже  все  рівно.

«Сторожували  пси  погані,
З  тобою  їх  я  не  рівняв,
Скавчали  наче  й  не  собаки,
Тебе  я  зразу  ж  заважав.
Атаманом  був  я  всі  ці  роки,
Та  ось  заслаб  і  все…  кінець.
Вовки  дали  мені  по  шапці,
Із  зграї  викинули  геть!
А  ти,  Сірко,  чого  у  лісі  бродиш?»               
«Не  хочу  жити,  урвавсь  терпець!»
«Цур  тобі,  Сірко,  навіщо?
Ти  ж  у  Панаса  добрий  пес.»

«Ех,  -  зітхнув  Сірко,  -  Микито,
Який  я  зараз  помічник,
Невістка  Мотря  цю  макітру
Розбила  через  мене,  та  й  у  крик!
А  там  кілком  мене  та  ціпом
Погнала  через  все  село,
І  тільки  чув  я,  що  Юрасик
Так  плакав  та  кричав: «Сірко,  Сірко!»

Пригадую,  як  з  ним  я  грався,
Катав  його  я  на  собі,
Як  весело  тоді  сміявся,
Коли  хвоста  свого  ловив.
Юрасик  рученятами  обійме,
Разом  зі  мною  він  ішов.
Такий  же  жаль  у  мене  візьме,
Що  не  побачу  більш  його.»

«Так,  -  промовив  вовк  Микита,  -
Знаю,  як  тобі  допомогти,
По  справжньому  тебе  будуть  цінити,
Половину  ти  мені  тоді  даси.»
Пес  Сірко  здивовано  поглянув  на  Микиту:
«Чи  тут  можна  й  справді  помогти?»
«Треба  мати  голову,  а  не  макітру,
Тоді  і  м’ясо  буде  та  шкварки.

Слухай  же,  Сірко,  мене  уважно,
Зараз  в  полі  починаються  жнива.
Всі  підуть  у  поле  жито  жати,
Заберуть  з  собою  дитинча.»

«Ах,  ти волоцюго,  ах,  розбійник!  -
Пес  Сірко  на  вовка  загарчав,  -
Я  тебе  розірву  за  дитину!
Ач!  Надумав  з’їсти  немовля!”
І  накинувсь  пес  Сірко  на  вовка:
«Я  тобі  покажу  дитинча!»
«Тьху  на  тебе,  дурню!
Тьху,  сказота!
Та  дослухай  план  мій  до  кінця!»

С.  -  «Ну,  то  викладай  і  не  тягни  за  душу!»
В. -   «То  слухай,  що  скажу  і  не  збивай!
           Дитину  вкрасти  сам  я  мушу,
           А  ти,  Сірко,  на  мене  нападай.
           В  жорстокій  боротьбі  візьмеш  малого,
           Хутчій  до  Мотрі  віднесеш,
           Для  тебе  Мотря  від  цих  пір  стане  солодка,
           Для  всіх  ти  будеш  вірний  пес.
           Життя  твоє  настане  сите,
           Від  того  і  мені  перепаде.»
           Пес  Сірко  аж  просльозився:
   С.-   «Брат  Микито,  за  мною  борг  не  пропаде.»      

                4

На  хуторі  в  Панаса  Бджілки
Готують  коси  та  серпи.
Жнива  настали,
Всі  у  полі.
Юрасик  спить  коло  скирди.
Сонце  високо  у  небі,
Косять  жито  косарі,
Усміхається  Панас  Бджіл:
Буде  хліб  в  них  на  столі.

Урожай  іде  багатий,
Кукурудза,  просо  й  мак
І  картопля  уродилась,
Ще  й  на  ярмарці   продасть.
І  баштан  радіє  око,
Лежать  пузаті  кавуни.
Огірки  вже  засолили,
Худобі  сіна  до  весни.
Справить  у  Різдво  хрестини,
На  все  село  гуляти  будуть  всі  гуртом…
Розмріявся  Панас  думками 
І  раптом  крик!
Як  гепнуло  по  голові  дручком!

Панас  підскочив,  бачить  Мотрю:
Кричить,  ящить,  куди  біжить?
А  потім  він  угледів  вовка
З  його  онуком  на  спині!
Панас  хапає  за  рушницю:
«Стріляти!?  А  як  онука  вб’ю?”  -
І  раптом  він  Сірка  побачив,
Як  збив  він  вовка  на  ходу.
І  покотилися  обидва
В  жорстокій  бійці  у  кущах,
Піднялася  така  пилюка,
А  ні  вовка  не  бачиш,  ні  Сірка.

Побігли  всі  на  допомогу
З  косою  хто,
А  хто  з  серпом,
Побачили  вовка  старого,
Тікав  махаючи  хвостом.
А  от  і  пес  Сірко  з  дитятком
Йшов  до  Панаса,  як  герой.
Юрасик  голосно  сміявся,
Сподобався  йому  цей  вовк  з  Сірком.

«Сірко,  мій  песику,  мій  любий, -
Це  Мотря  голос  подала, -
Візьми  ковбаску,  песик  милий,
Сметану  з’їж,  та  голубця.»
І  не  впізнати  вже  цю  Мотрю,
Тонесеньким  вуркоче  голоском.
Борщу  із  м’ясом  повну  миску
Поставила  перед  Сірком.

Панас  онука  обіймає,
Погладжує  свого  Сірка:
«Мій  вірний  пес, -
З  сльозою  промовляє, -
Ти  будеш  з  нами  жити  до  кінця.»

                5

В  Сірка  життя  і  справді  стало  краще,
Панас  пишався  ним,  ласкав,
Юрко  малий  з  Сірком  не  розставався,
Підкине  й  Мотря  м’яса  й  маслака.
Не  забував  Сірко  вовка  Микиту,
Приховував  для  нього  смажене  курча.
Приходив  понад  вечір,  щоб  не  видко
І  згадували   бій  той  у  жнива.

«Як  там  Юрась? -  Питає  вовк  Микита,  -
До  серця  він  мені  припав.
Такий  сміливий  -  весь  у  діда,
Не  бій  був,  а  весела  гра.
Хвостами  куряву  підняли,
Перевертались,  ти  гарчав!
А  я  скажено  вив  у  танці,
А  дитинча  так  реготав.

Прийшлось  мені  від  вас  тікати,
До  нас  вже  бігли  косарі.»
                Сірко:
«Кумедно,  як  хвостом  махав  ти.»  -
                Вовк:
«Це ,  щоб  не  плакав  наш  малий.
То,  як  він?
Бігає  вже  по  подвір’ю?»  -
                Сірко:
«Ще  й  як!  Все  за  хвіртку  вигляда
Кличе  все:  «Сірко!  Микито!»
Таке  розумне  дитинча.»

                Вовк:
«Побачить  би  Юрка, -
Зітхнув  Микита, -
Я  б  з  ним  грав  і  на  собі  б  катав,
Для  нього  книга  лісова  відкрита,
Йому  б  цю  таємницю  розказав.
Один  у  лісі,  ніч  надходить,
Така  вже  туга  забере…»
                Сірко:
«Добре,  добре,  вовк  Микита,
Вранці  в  кінці  садочка  жди  мене.»

                6

  На  другий  день  Юрко  прокинувсь,
Сірка  побачив  і  зрадів,
Побігли  у  садок,  там  вовк  Микита
Сунички  з  лісу  в  торбочці  приніс!
«Мій  вовк  Микита! -  Мотря  чує,-
Мій  пес  Сірко!» -  Лунає  над  садком,
А  Мотря  дивом  все  дивує,
Як  добре  дружить  пес  з  Юрком.

Не  вдаючись  в  Юрасикові  ігри
Спокійно  Мотря  поралась  в  хліву,
Ковбаску  їв  щасливий  вовк  Микита,
Яку  Юрасик  захопив  йому.
Так  кожен  день  стрічались  троє  друзів.
Панас  і  Мотря  не  нахваляться  Сірком,
Такий  наглядач  за  дитиною  є  поміч,
Сірка  кормили  маслаками  й  молоком.

Минає  осінь.
Прийшла  зима  із  снігом.
Юрасика  на  санках  катає  пес  Сірко,
А  поруч  коло  них  і  вовк  Микита,
Панас  Бджіл  дивиться  здаля:
«Сірко,  і  ще  Сірко!»
«Чогось  мені  в  очах  двоїться,
Мабуть  у  кума  трохи  перебрав,  -
Гей!  Мотре!  Подивись  на  сина,
Коло  Юрка  не  два  Сірка?!»
«Н,  ні,  -  відгукнулась  Мотря,  -
Один  Юрко,  один  Сірко,
Ідіть  проспіться,  батьку,
Та  на  хрестини  йдіть  запрошувати  село.»
               
                7

               Хрестини

В  Панаса  Бджілки  все  село  гуляє,
Хрестини  в  святий  день  Різдва,
Діти  колядують,
Рідня  за  стіл  сідає,
А  на  столі…  ковбаси,  сало
І  смажена  свиняча  голова.

Великі  жбани  квасу  й  меду,
Горілка  з  перцем  та  вишняк,
Повні  миски  холодцю  й   гірчиця,
Смажені  індики  в  тарілках.
Пиріжки,  вареники  в  сметані,
Маринади  огірків  та  кавунів.
«Наливаймо  браття»   всі  співали,
Згадували  Запорізьких   козаків .
               
Юрасик  в  діда  на  колінах,
Як  справжнісінький  козак.
Собі  він  в  миску  накладає
І  не  моргнеш  все  з’їв!  Козак!
Де  пес  Сірко,  де  вовк  Микита?
Тссс…    Та  ось  вони,  тут  під  столом,
Скатертиною  стола  накрито. 
Гості  славлять  діда  із  Юрком.

Не  встигне  дід  узяти  курку,
Юрасик  вмить  її  і  з’їсть.
Дивується  Панас  онуку:
«От  багатирський  апетит!»
Юрасик  тягне  і  ковбаси,
Юрасик  холодець  ум’яв!
Десять  пиріжків  із  м’ясом!
Та  ще  й  індика  пощипав!

На  столі  всього  багато,
Співають  гості  та  горілку  п’ють,
Під  столом  сидять  два  брата,
Юрко  підкине – те  й  жують.
«Ой  не  можу!  Ой,  розперло!  -
Вовк  Микита  до  Сірка,  -
Дай  мені  чогось  напитись,
Гикалки  нема  кінця.»

Пес  Сірко  якусь  пляшину
Зачепив  своїм  хвостом,
Вовк  Микита,  як  напився:
«Щас  заспіваю  перед  сном!»
«Ти  зглудзу  з’їхав?
Гей,  Микито!   Та  нас  Панас  приб’є  обох!”
А  вовк  завив  своє  бельканто
Разом  з  гостями  за  столом.

Та  раптом  хтось  вовка  побачив!
Заверещав!  Здійнявся  крик!
Всі  поскакали  та  тікати
Світ  за  очі  через  поріг.
Панас  схопив  свою  рушницю,
Націливсь  на  вовка…  Ба-бах!  -
Та  чогось  попало  в  шибку,
Скло  розбилось!  Який  жах!

                Юрко:

«Не  чіпай  мого  ти  друга,
Це  мій  вовк  і  мій  Сірко!
Це  я  до  себе  на  хрестини
Запрошував  вовка,
А  ти  село!»

Панас  здивовано  поглянув,
Як  обіймав  онук  вовка,
Знайомий  атаман  Микита
Заплющив  очі,  а  з  очей  сльоза.

                Панас:

«А  коли  ж  це  став  він  другом?»  -
Запитав  Панас  Юрка.

                Юрко:

«Це  було  ще  жарким  літом,
У  самісінькі  жнива.»

                Панас:

«Але  ж  тоді  тебе  він  вкрав!»

                Юрко:

От  тоді  він  другом  став!»

                Панас:

«Тебе  спасав  мій  пес  Сірко!»

                Юрко:

«Тоді  його  в  нас  не  було…

Ви  вигнали,  бо  він  старий,
А  вовк  Микита  пожалів,
Багато  він  мене  навчив
Таємницям  лісовим.
Сліди  які  розпізнавати,
Де  грибочки  назбирати,
Полуниця  де  росте,
Коли  сонечко  встає.»

             Панас:

«Впізнаю  вовка  Микиту,
Це  ж  я  йому  цю  назву  дав.
Знайшов  колись  я  вовченят  у  лісі,
Микиту  і  Сірка  до  себе  приручав.
Сірко  став  вірний  пес  у  мене,
Микита  вовк  у  ліс  утік.
Я  знав,  що  атаман  він  зграї,
Але  в  мій  хутір  він  не  ліз.
Як  що  онук  мій  з  вами  дружить,
То  залишайтесь  з  нами  тут.
Сірко  й  Микито,  ви  наші  друзі,
А  з  вами  і  Юрко  ваш  друг,  а  мій  онук.»

Тепер  на  хуторі  в  Панаса  Бджілки
Не  пропаде,  а  ні  курча,
Нема  дороги  і  лисицям,
Такі  у  нього  сторожа.
Дивується  село  цій  дружбі
Юрка,  Микити  і  Сірка.
Хазяї  вони  і  в  лісі,
Вовків  вся  зграя  утекла.
А  Юрко,  Сірко  й  Микита
Знайшли  у  лісі  вовченя.
От  тепер  кінець  цій  книжці,
Відпочити  всім  пора.

               ***                19  вересня  2006 рік
                Тбілісі