Тарас Шевченко Сойдемся ль мы когда-то снова

В каземате

XII

Сойдемся ль мы когда-то снова
Иль мы навеки разошлись?
И по степям и дебрям слово
Любви и правды разнесли!
Пусть мать не наша. Без сомненья,
Она достойна уваженья.
То воля Бога. Надо ждать,
Со всем, что в жизни есть, смириться,
И Богу от души молиться,
Друг другу щедро помогать.
Любить Украйну… Время - люто,
Сейчас, в последнюю минуту,
Ее в молитвах вспоминать.

Между 19 и 30 мая 1847,
С.-Петербург

Перевел с украинского Семен Вайнблат

Тарас Шевченко

В казематі

         XII

Чи ми ще зійдемося знову,
Чи вже навіки розійшлись?
І слово правди і любові
В степи і дебрі рознесли!
Нехай і так. Не наша мати,
А довелося поважати.
То воля господа. Годіть!
Смирітеся, молітесь богу
І згадуйте один другого.
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї господа моліть.

[Між 19 і 30 травня 1847,
С.-Петербург]