Присвячення

     Присвята   поетам і поезії               
               
Перлини істин, що лежать на дні...
Чи вони знають про свою безцінність?
Поезія, чи є вона, чи ні?
Чому поети все життя в горінні?

Це ви, поети – шукачі перлин,
Ловці і вловлені в свої, і Божі сіті.
В собі несете вічний часу плин,
Крізь радощі і біль на осуд світу.

Поезія – то втеча в кращі дні?
Чи може згуба й забуття прозріння?
Про це спитайте в квітів навесні,
В росинки, що несе в собі проміння.

Спитайте також у вогню, в землі,
У тих, що наче доля невмолимі,
В зерняти, що поховано в ріллі
І проросло, щоб жити завтра й нині.

Поезіє, то що ж ти є в мені:
Одвічний плач землі, чи шлях до неба?..
Обом я вдячна за любов, пісні,
За хрест, за правду, і за ключ до себе.

           ***
Присвячення двом музам – поезії і музиці


Ви як завжди приходите знов мені в сни
Тихим смутком у образі долі,
Золотаво-русявими хмарами днів,
Обнадійливим вітром в полі.

Ти – поезіє, думо печальна моя,
Моя горда мучителько владна.
Чом твоя лише правда у серці сія,
Твої туга і біль незрадні?!

І ти – сестро поезії, спраго душі,
Вічна музико – всесвіту пристрасть.
Спопеляй і рятуй у полоні дощів!
Крізь мізерності тлін – Божа іскра!

Через вас лише, й вами мій світ промовля
І вогнем вашим пахне хлібина,
Вашим сонцем-очима зорить немовля,
Й посміхається батьківщина. 

           ***
Присвячення  матері
               
Чуєш, мамо,  вже третя осінь…
А у тебе там як,   весна?
Тут  фіалки цвітуть  ще й досі
Біля  вашого з батьком вікна.

Знаєш, мамо, все добре в мене
І,  звичайно,  не як у всіх,
Я шукаю в  вирі щоденнім
Свій,  як промінь,  гармонії  штрих.

Мамо, бач, що важливіш  в світі –
Обирає  душа  сама.
Ти все знаєш,  все бачиш звідти,
Та, на жаль, тебе  поряд  нема.