Закинутий

Доля... Доля кожного з нас, вона грає з нами, але ми цього не помічаємо, і тільки тоді, коли вона виграє у нас мрію ми зупиняємось, помічаємо її ,але стає запізно...
 
Віддам безкоштовно тритину
від того що звалося серцем,
відріжу шматок як від дині
прозорим загостреним скельцем.
Мені не шкода... й це не бартер,
а просто, добровільна віддача
того, що тепер не моє,
того, шо програла у карти
без відома, долі собачій.
Й повсюду тепер заграє
 воно із печаллю і плачем
 малюючи штиль на обличчі
в очах захід сонця і мрії
 утоплених у помаранчі...
Мені не шкода,ні, нічого...
та що там, нічого й не треба!
 Гойдаюсь повільно на човнику
прямуючи із запитанням
(до самого Бога, у небо):
 «Де ж справедливості манна?»
Пливу на човні роздягнена
до ядер, нейронів! До кризи,
до біса я заслана! ошу-
 кана,зоранена, у дощі
холодному купана !...
Немов обікраденна панна...
 Пливу, не шкода вже нічого...
забрали тритину і другу
ось ще є шмат...буде тут рана...
Щілину роблю у кістЯних
проребрах- жалюзях
виймаю тканину запрілу
нічого щоб вже не було –
ніякої жалості !!