Я своє пам’ятаю дитинство,
Хлоп’я мале в високих бур’янах,
Калини перлове намисто,
І ліс в завійних кришталях.
Ніколи не забуду дивну радість,
Коли дощем ти лугом йдеш,
Як босими ногами по троаві ступаєш,
І дух тоді не знає сили меж.
Завжди мені ринають в споминаннях
Далеко-сині мудрі праліси.
Я хочу знати їх таємні знання!
Я хочу знати їхньої краси!
Туманний берег, вільхою порісши,
Мене завжди заманював в красу,
Я там гуляв, від нені втікши,
Тепер туди я більше не втечу.
Там вільно дихати - повітря б’є у скроні,
І радість, наче опій ум мій забира:
Скажено хочеться кричати, бить в долоні,
Хай тільки це ніхто не відбира.
Послухай світе, сам напевне знаєш,
Але ось я чого завчив:
Як лис сказав маленькому в короні:
«Відповідаєш ти за тих кого вже приручив».
Послухай свiте
© Copyright: Доминик Смех, 2013
Свидетельство о публикации №113111400957
Свидетельство о публикации №113111400957
Рецензии