Ой як бридко, гидко,
Так само як і буди свідком
Своєї нищівної поразки.
Казала ж мати раз за разом:
«Не твоє то,вночі тинятись
Побіля не свого тину,
чекати не свого хлопчину».
Та хто там ті поради слухав
із дому вислизала як муха.
Зривалась ,бігла. І м.яла
ногами стебла й листя м.яти.
спіткалась часто об каміння
і падала з гуркітом на коліна
впиваючись в грунт як насіння.
Та підіймалась й знову бігла.
До саду, до двору до вікон
твоїх, до місця, де вже стигли
солодкі дині із коханням
моїм,горіли до світання…
Аж поки ти, мій милий, з криком
Не вишвернув тіла з городу
солодких динь з моїм коханням.
Розбились дині. Впала крига…
Погрався ти ,либонь , та й годі…
Досить.
Настала осінь…
Сучасна тема в народному оздоблення
© Copyright: Олексса, 2013
Свидетельство о публикации №113111408087
Свидетельство о публикации №113111408087
Рецензии