все до канави стекло

Тебе запакують в герметичний пакет ,аби не псувалась,
Відділять  вершки від тістечка з кремом,
Твій смак корицевий на губах ,я піймалась,
Ти без мене уже несмачна,ми ж окремо.

Ти без мене лиш тісто ,з якого будуть ліпити  руки інші,
Це ті,що не теплі ,не мої та чужі
А якщо відверто,то може й тепліші,
Закрий вуха долонями,як в дитинстві,
Не слухай мої голосні плачі.

Це як «Маша + Саша» на парті ,
Їх просто витерли,змили і зафарбували,
Це як Катеринослав,що був на карті,
Не всі його знають,бо перейменували.

Ми як море та тільки те,що мертве,
Ми солоне ,вгадаєш чому?
Усі ці алегорії ,мої вірші-даремні .
Наше кохання не переживе чуму.
Чому?

Тихий шепіт і зірваний голос ,
Танець тіней на  білій стіні ,
З неї здерли шпалери,як шкіру,
Бо вони пам'ятали як мліло,
Твоє тіло у нашій весні.

Не питай мене  чи не вмерла,
Не давай мені сподівань,
Те ,що було колись першим - не останнє,
Запам'ятай.
Те, що горіло у мить спалило ,
Те,що шуміло між скель ,омивало,
Береги цілувало ,боліло,
Виболіло ,висохло,до канави стекло.
Тепер це стерто ,зафарбовано.