Ми бачимося щодня,
але... ти мене не бачиш.
Я відчуваю твої кашемірові плечі,
твої кашемірові руки.
Моє холодне тіло зігрівається тобою,
та ось прийде вечір і ти залишиш мене...
Коли жалюзі опускають свої вії,
у кімнаті стає тихо й сумно,
Так тихо й сумно, як буває, мабуть,
на Байковому вночі.
Кожна хвилина стікає медом,
Кожна хвилина ніби вічність...
Вранці ключ лається зі щілиною замка,
а мені їх нецензурщина здається Шопеном.
Лисий чоловік іде до аудиторії
й знімає тебе з напружених рук.
Ти – чорне кашемірове пальто,
мій Бог,
а я лише вішалка зі шматка мертвого металу...
мiй кашемiровий бог
© Copyright: Илона Червоткина, 2013
Свидетельство о публикации №113110808966
Свидетельство о публикации №113110808966
Рецензии