Пiзня осiнь

…Вітер, як вовк, виє тужно у полі,
В травах останнє життя убиває.
Небо згоріло і попелом болю
Землю змарнілу повільно вкриває.
Зникли на луках метеликів танці –
Пурхати важко без теплого сонця.
Осінь – цариця іржі та багрянцю –
Гратами зливи закрила віконце.
Журяться верби, у став опустили
Довгі дівочі розплетені коси.
Плачуть за літом – утраченим милим,
Котяться сльози – уранішні роси.
Хатка, маленька моя, білобриса,
Прихистку більше не має у липах.
Щезла на ній діадема із листя,
Створена майстром – закоханим липнем.
Вранішній холод на хатку йде в наступ,
Прагне її у полон захопити.
І, вочевидь, щоб сметану украсти
Сріблом бажає мене підкупити.
Ворога я зупиню на порозі!
Стійко чинитиму опір облозі!
Навіть удари нічного морозу
Дух підкорити мій будуть не в змозі!
Я зачинюся у хаті-фортеці,
Дровами грубу свою нагодую.
І у фантазіях, сонний від спеки,
В літо майбутнє хутчіш помандрую…

2009 - 08.11.2013

Пи.Си. Переробка твору