Листопад. Жiноче

Земля вже відродила. Ані руш
В траві холодні тільця пізніх груш.
Камінна втома.
Земля  не спить. Її тугий живіт
Ще точить, ніби сумнів, чорний кріт –
Повзе додому.

Ой люлі-лю – притихлі голоси,
Оця рілля, ця смуга навскоси
Демаркаційна.
Земля вже відродила, відроди...
І ці порожні зимні городи -
Операційна.
 
Рубці від рискаля кривавлять, як
Останні маки. Прилягла навзнак
В холодну крипту.
На чорних грудях зморена рука –
Мишва і та із тебе утіка,
Немов з Єгипту.

Спи, чорноброва-чорноземна, де
Уже ніщо у лоно не впаде,
А Бозя д'горі
Тебе вколише – і відпустить страх,
І твої дрібні  дітки у мішках
Зітхнуть  в коморі.

Ще гострі зорі. Ще сумні яри.
Ще голова задерта дороги.
Ще чорні валки
Старих ворон – намоклих під дощем...
І порожнеча. І прогірклий щем.
І ці рибалки,

Що день і ніч над водами стоять:
Порожній ятір зникне, ніби ять
Із укрмови.
Замерзла ряска. Твань і каламуть.
І риби в теплий вирій відпливуть,
А з ними – Йова.