Ось і роки мої перейшли через зоряну смугу,
Через ту неосяжну,відчутну лиш серцю межу.
Та у снах я -хлопчина від першого сонечка смуглий,
До Дінця,мого батечка,слухати весну біжу.
Жде ще повінь мене і жадане нестрачене літо,
І кохання мого незабня, цілюща пора.
Так чого ж це я знов прокидаюся рано,до світу,
І душа у чуттях недалеких болів завмира?
Півстоліття прожив- не відчув,що занадто багато:
Півстоліття минуло, неначе нестримана мить.
Ось і свято моє- сивиною помішане свято:
Шістдесят свічечок за моєю спиною тремтить.
Чи додав їх вогонь теплоти і коханій,і другу?
Сам питаю себе,і душа від тривог завмира.
Бо вже роки мої перейшли через зоряну смугу,
Перейшли через смугу шукання душі і пера.
Знаю-мало світив,доброти ще мені бракувало.
Шістдесят відпалало-іще свічечок підпалю.
Головне,щоб тепла усім друзям моїм вистачало.
Головне,що живу,бо палаю іще і люблю!
Ось роки мо перейшли через зоряну смугу
© Copyright: Анатолий Алексеенко, 2013
Свидетельство о публикации №113110504376
Свидетельство о публикации №113110504376
Рецензии