Заплюндрована кра на

Заплюндрована країна, поневолена душа,
Відпустила свого сина заробить на хліб гроша,
Заробить гроша на стелю, на білизну заробить…
Наказала бути вірним, та її одну любить…

Син любив її завзято і чужину матом кляв,
І за рідну Батьківщину матєршиною стояв,
Та коли прийшла нагода повернутись в рідний льох:
« - А на кой мені той «прянік», як у мене єсть батог?!

Що мене в краю чекає – скрутних злиднів повен дом?
Мовчки слухать, як зітхає Батьківщина під вікном?
Боса, гола… щей голодна, заплюндрована, крива…
А чужина, хоч і хвойда – сита, чиста і товста…»

І залишився в тім краї, що одів, нагодував…
«… хто вона мені такая?» - якось він відповідав,-
«Хто я там – жебрак, пройдисвіт, з голим задом патріот?
То слова не просять їсти, та гуде пустий живот...

Збочинка моя країна, бо не любить добре жить,
Вона любить свого сина босоніж у степ водіть,
Вить свої пісні голодні про недолю і нудьгу,
Про побиту свою спину і шляхетную мету…

Заплюндрована країна, поневолена душа…
Ти одна така, єдина, бо не хочеш ні шиша!
Ти вже сотні років вільна, та сама себе гнобиш,
Діти ж бо у тебе свині, бо сама в багні сидиш…»