Гайнеш од мене навтьоки
(Але куди від себе дітись?).
Дурниці чинимо,як діти,
Бо ще закохані таки.
І ще не звично без побачень,
Без доторків, тепла очей.
То сяє осінь, то плачем
Нам щось підказує неначе.
Удвох - а пізнаєм себе,
Звикаєм йти на компроміси.
І вже, здається, - не гульвіси,
І кожен не собі гребе.
Це Бог нам запалив лампаду,
Щоб світло у душі жило.
Любові чисте джерело
Змива байдужість і браваду,
І насолодою навча -
Бо зовсім інші, коли разом.
А хиби, помилки, образи
І щось промовлене з плеча
Із пам'яті своєї витрем,
Розвіємо, як вітер пил.
...Нікчемне ранок розтопив
І завітав дарунком світлим.
4.Х1.2013
Гайнеш од мене навтьоки
© Copyright: Вячеслав Романовський, 2013
Свидетельство о публикации №113110405085
Свидетельство о публикации №113110405085
Рецензии
Сподобалось все, що прочитала. Радію Вашим новим віршам)
Русалка Лая 15.11.2013 19:20 • Заявить о нарушении
Русалка Лая 15.11.2013 19:20 • Заявить о нарушении
Спасибі, Ларисо! А мені подобаються Ваші вірші: відверті, зворушливі. Шкода, що Ви останнім часом нічого нового не подаєте на своїй сторінці...
Вячеслав Романовський 15.11.2013 21:10 Заявить о нарушении
Вячеслав Романовський 15.11.2013 21:10 Заявить о нарушении
