Зігнувшись під хрестом своїм тяженним,
Він поєднався з ним навіки тілом,
і світ земний, великий і стражденний,
упав на плечі.
Очі потемніли…
Чужі гріхи, свідомі й несвідомі,
скували болем дихання – о пробі!
Та Він мовчав, такий недовідомий,
такий самотній у людській подобі.
Сліпа юрба втішалась і шуміла,
а Він дивився в небо у скорботі.
І цвях проходив крізь натому тіла,
вихоплюючи біль і стогін з плоті.
Розп яття
© Copyright: Маслов Владимир, 2013
Свидетельство о публикации №113110305126
Свидетельство о публикации №113110305126
Рецензии