І як себе ти не обмежуй,
А серцю хочеться назад,
У спогадів похмуру вежу,
Та почуттів понурий сад.
Там на стіні висять кайдани,
Обітниць та гарячих слів,
Там плодоносять серця рани,
Зів’ялим листям почуттів.
І мов сновида в сад осінній,
Старі торуючи стежки,
Ідеш , а серце давлять тіні,
Бо шлях цей грішний та важкий
i як себе ти не обмежуй
© Copyright: Федик Юрий Михайлович, 2013
Свидетельство о публикации №113110304839
Свидетельство о публикации №113110304839
Рецензии