456. Бiла вЕрба в чистiм полi...
за чужої злої волі
з юним пАморозком зналась восени
і самотня та недоля
зачекалася доволі,
зачекалася шаленої весни.
Їй співав на волі вітер,
жовтий лист їй сльози витер,
а метелиця і досі обійма,
і самотніми ночами
серце сповнене печалі...
Та поволі в небуття іде зима.
Знов весна і теплі ночі,
і розвіялись дівочі
по-під ранок коси юної верби,
щось шепоче вітру листя,
в небі - зоряне намисто
і забуті давні ягоди журби.
Чом ти, вербо, так знітилась,
чом сумнії очі милі,
а чи може твоя доля - жаливА?
Чом сама нудьгуеш в полі?
Тільки Місяцем довкола
в срібні роси принаряджена трава.
І стоїть, мов наречена,
дивним світом освячЕна
та верба, що сумувала восени.
Напувають чисті роси
і лоскоче вітер коси...
А чи може це примарилось мені.
Свидетельство о публикации №113110109239
Дякую за Поезію.
Під кронами, під вербами,
де листя теплий шум.
Пливе лебідка з лебедем,
заждалися дощу...
заждалися дощу.
Заждалися.Умилися,
в теплій сон -траві.
Уже летять в два голоси,
ти, вітре в слід повій.
Під кронами, під вербами,
де листя теплий шум.
Пливе лебедка з лебедем,
заждалися дощу...
заждалися дощу.
Заждалися. Умилися,
в теплій сон -росі
Уже летять в два голоси,
на задрість нам, на заздрість нам
усім.
Нехай щастить.
Галина Би-Локур 19.08.2022 21:10 Заявить о нарушении
Игорь Ярин 20.08.2022 10:08 Заявить о нарушении