Навіщо ти, брате, пішов у ті двері?
Навіщо обрав ті світи без тіней?
Ти бачиш, як світло згасає на стелі,
Ти бачиш сліпими очима дітей.
Тепер у пітьмі, крізь криваві долоні
Біжи, розірвавши сталевий ланцюг.
Біжи, бо у спину наглядачі дзвонять
І стягує сітку отруйний павук.
До сонця, до самого чорного кола,
Де птиці згорають у лоні небес.
Лети же, мій брате, бо пекло навколо.
Іуда вже зрадив... Христос не восхрес.
Ти досі шукаєш у митарствах щастя,
Знов крила у крові, іржавіє зір.
Ти знов на горі, забуте розп'яття.
І знов у душі сам собі конвоїр.
Сам себе конвоир
© Copyright: Егор Воронов, 2013
Свидетельство о публикации №113110104341
Свидетельство о публикации №113110104341
Рецензии