Втеча
Щербатий місяць з неба підморгнув
Сріблястим зорям, в ту вечірню пору,
А потім десь за хмарою заснув.
Стеливсь туман мов хвиля по долині,
Вкривав хатину на краю села,
У тім тумані я зустрів дівчину,
Яка мене із розуму звела.
Було давно,хатина похилилась,
Кричать над нею стомлено сичі
І я не знаю, де дівча поділось,
Куди втекло від мене уночі.
Пішло.Забрало посмішку лукаву,
Русяву,нижче пояса ,косу,
Чекав я довго на її появу,
На дивну неземну її красу.
Не дочекавсь.Світанок гасить зорі,
Туман у небо лебедем злетів,
Стою один,немов маяк у морі,
Та так дівча те більше не зустрів.
Свидетельство о публикации №113110101883