знову листопад
і тихіше тихого лягло під ноги
золотою ковдрою кленове листя.
Час вистав трагічних та класичного
виступу принизливо - музичного
скрипаля. У переході.
Вкрите місто сріблом, то туманами
осінь щедро пестує обманними
передвісниками снігу.
Знову листопад – літо в минулому
І щемить на серці по забутому
Як же звалося ? Мабуть, кохання.
Свидетельство о публикации №113103104457