День догорів. Скотилось
в море сонце.
Із-за гори в дозор
вже місяць став.
Спів матерів з відкритого
віконця
все линув - сон
малят ще не здолав.
Набігла хмарка.
Спільниця то моря.
Зірки згасила. Вітер
бунт зчинив.
Враз стало парко.
То ж чекати горя
Тому, хто в море
Звечора заплив.
Реве прибій. Терзає
хвилі сонні.
Штовхає їх в боки,
Об скелі б"є...
Хороший мій! Зігрій
мої долоні. Мов ця
стихія все життя моє.
Стелилось м"яко -
Спалось дуже твердо.
Биті горшки хотіла
Склеїть я.
Зривало якір. Та
однак уперто
про честь все боронила
поняття.
Перемогла. Життям
безжально м"ята.
Навчилась в повний
зріст на бурю йти.
Я все змогла. Бо
вірила так свято,
що є себе для кого
берегти.
9.08.1981
День догорiв
© Copyright: Вера Павловна Хвостик, 2013
Свидетельство о публикации №113103100227
Свидетельство о публикации №113103100227
Рецензии