А він чекав –
Вона не приїздила.
Пустий перон
Підморгував зрадливо…
Для неї ж стоголосо
Сміялися вокзали,
Ковтали час і простір
Очікування зали.
Тремтіло серце в скронях:
«Кохай, кохай, кохай!
Диханням грій долоні,
Тепло душі віддай!»
Колеса торохтіли:
«Чекай, чекай, чекай…
І буде все, як буде
Нехай, нехай, нехай.»
Десь промайнули люди –
Лишились на пероні,
А онде – інший потяг
І інші у вагоні.
Їх стільки було, зустрічей,
Лиць випадкових зграй,
Що все тихіше в скронях:
«Кохай, кохай, кохай…»
Неначе зовні вільна
Не бачила ті грати:
Що ніколи любити
Й нема коли кохати.
Все терміни та строки,
Аврали та дедлайни,
Життя іскрить і пінить
В оффлайні та онлайні.
Та ось кінцева станція
І потяг прибуває…
Поглянь, мерщій, в віконце -
Хто-небудь зустрічає?
09.09.2013 р.
Хто там, на перон?
© Copyright: Елена Малеева, 2013
Свидетельство о публикации №113103100132
Свидетельство о публикации №113103100132
Рецензии