Солнышко встало... Леся Украинка

Солнышко встало, проснулось,  и ясным
Ликом оно пламенеет.
По степи свет разливает лучей своих красных
Степь от него румяне'ет.
Розовым цветом там степь полыхает,
Луч где прольётся искристый.
С запада только  синеет туман, и не тает,
С ночи залёг он, росистый.
Там вон степное село разлеглося,
В балочке милой осело.
Светлою дымкой тумана оно повилося,
Только на хатоньке белой
Видно зелёную крышу. А далее гляну –
Далее степь всё без края.
Вынырнет только ветряк иногда из тумана;
Кой-где курган примечаю.
В небе – ни облачка, даль – голубая,
Тихо, и ветер не веет.
Гляну вокруг - лишь росою играют
Травы, покой свой лелея.

Оригинал

Сонечко встало, прокинулось ясне,
Грає вогнем, променіє,
І по степу розлива своє світлонько красне, –
Степ від його червоніє.
Світлом рожевим там степ паленіє,
Промінь де ллється іскристий,
Тільки туман на заході суворо синіє,
Там заляга він, росистий.
Он степовеє село розляглося
В балці веселій та милій,
Ясно-блакитним туманом воно повилося,
Тільки на хатоньці білій
Видно зеленую стріху. А далі, – де гляну, –
Далі все степ той без краю,
Тільки вітряк виринає де-не-де з туману;
Часом могилу стріваю.
В небі блакитнім ніде ні хмаринки, –
Тихо, і вітер не віє.
Де не погляну, ніде ні билинки,
Тиха травиця леліє…
 (1888)

Иллюстрация из Интернета.