Сонет 72 Сонети Пана Шексiпра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


72

Лиш відійду, тебе почнуть питати:
Чим я твоє кохання заслужив?
То ж, любий мій, насмілюся прохати,
Забудь мене, немовби я не жив.

І що ти зможеш людям розповісти,
Окрім казок про мудрого митця?
Хоч що кажи, а Правди благовісти
Заглушать голос лживого слівця.

Щоб сад душі не виглядав фальшиво,
Щоб ти з брехнею сорому не знав, -
Моє ім’я залиш разом із тілом
На цвинтарі, під оберегом трав.

Як я соромлюсь почуттів таємних,
Так ти соромся всіх речей нікчемних.


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)


72

Лиш відійду, тебе почнуть питати:
Чим я твоє кохання заслужив?
То ж, любий мій, насмілюся прохати,
Забудь мене, немовби я не жив.

І що ти зможеш людям розповісти,
Окрім казок про мудрого митця?
Хоч що кажи, а Правди благовісти
Заглушать голос лживого слівця.

Щоб сад душі не виглядав фальшиво,
Щоб ти з брехнею сорому не знав, -
Моє ім’я залиш разом із тілом
На цвинтарі, під оберегом трав.

Як я соромлюсь почуттів таємних,
Так ти соромся всіх речей нікчемних.


№ 72
O lest the world should task you to recite
What merit lived in me that you should love,
After my death (dear love) forget me quite;
For you in me can nothing worthy prove,
Unless you would devise some virtuous lie
To do more for me than mine own desert,
And hang more praise upon deceased I
Than niggard truth would willingly impart:
O lest your true love may seem false in this,
That you for love speak well of me untrue,
My name be buried where my body is,
And live no more to shame nor me, nor you:
For I am shamed by that which I bring forth,
And so should you, to love things nothing worth.