Сонет 71 Сонети Пана Шекспiра

СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(в перекладі Олександра Виженка)


71

Коли умру, сумуй і плач, допоки
Довкіл нестиме вість жалобний дзвін,
Що я, цей світ покинувши жорстокий,
Подався в царство, де панує тлін.

Як прочитаєш ці рядки, благаю,
Забудь про руку, що писала їх.
Забудь мене! Бо, хай хоч як кохаю, -
Твоїх не вартий спогадів сумних.

У дні, коли я стану вже землею,
Мій вірш не згадуй і моє ім’я.
Даруй мені: з кончиною моєю
Хай піде в вічність і любов твоя.

Не хочу я, щоб твій сердечний сум
Було безжально віддано на глум.


СОНЕТИ ПАНА ШЕКСПІРА
(підрядковий переклад Артема Виженка)

71

Коли я помру, оплакуй мене не довше,
Ніж чутимеш похмурий сумний дзвін,
Який попереджує світ, що я пішов 
З цього жахливого світу, щоб мешкати разом з хробаками.
Ні, навіть якщо прочитаєш ці рядки, не згадуй
Ту руку, котра їх написала, адже я так тебе кохаю,
Що був би радий зникнути з твоїх солодких думок,
Якщо думки про мене завдають тобі болю.
Або ж, кажу я, якщо ти поглянеш на ці рядки,
Коли я, можливо, вже змішаюсь із глиною,
Не згадуй навіть мого бідолашного імені,
А дозволь твоєму коханню занепасти разом із моїм життям,
Щоб мудрий світ не побачив твого плачу,
І не висміяв тебе через мене, коли я відійду.

№ 71
No longer mourn for me when I am dead
Than you shall hear the surly sullen bell
Give warning to the world that I am fled
From this vile world with vilest worms to dwell;
Nay if you read this line, remember not
The hand that writ it, for I love you so
That I in your sweet thoughts would be forgot,
If thinking on me then should make you woe.
O if (I say) you look upon this verse,
When I (perhaps) compounded am with clay,
Do not so much as my poor name rehearse,
But let your love even with my life decay.
Lest the wise world should look into your moan,
And mock you with me after I am gone.