Любовь

Мене у тиші розриває на шматки.
Страждання викроять вузькі червоні очі.
Я в лоно темряви лягаю навзнаки,
І по гарячих стегнах ллються чари ночі.
Я голосна у приголосних ряд,
Я десь у натовпі. Чи ви мене відчули?
Що я дивлюсь вперед, а не назад,
Без усіляких сліз або розчулень.
Що я сміюся голосно, як грім,
І моя посмішка ніколи не зникає.
Я десь у натовпі. І тепло досі в нім,
Коли тебе ніхто з людей не знає.
У темну ніч з моїх тонких легень
Печальна тінь метелика кульгає.
Як загортає крила сірий день,
На волю той метелик вилітає.
Я голосна, порожня, ніби звук.
В мені дифтонг з диграфом умістили
Ту пустота від пальців твоїх рук,
Що досхочу лоскотить мої сили.

Ти засинаєш. Клаптики думок
Приносять з вітром дотики невтішні.
Мій темний двір в очікуванні змовк,
Відчувши раптом губи твої пишні.
Коли ти дивишся на мене? Я жива?
З самого серця і до шкіри, я, не бачиш,
Ношу в собі і досі ці слова:
Любов - тоді, коли ти завжди плачеш.

Кришиться піді мною темне ліжко
І тільки крапля падає з долоні.
А хмарочоси плачуть, до небес заввишки,
Дощу відлунням на хвилястій скроні.
І ось ви слухаєте, серце серед ночі
Летить, мов пташка, не відчувши спокій.
І тільки спереду горять бездонні очі,
Доти жива, я бачу тебе доки.
Суглоб душі моєї вже напевно мертвий,
Бери усю мене, як частку забираеш.
Не дай емоціям мене суцільно зжерти.
Любов -тоді, коли ти відчуваєш.

Я шаленію, спраги крила тануть,
Хмаристих губ що здійснюють політ,
У словнику немає того стану,
В якім мене побачив цілий світ.
Я натягну на очі жовте море,
Що простирадлом тягне навмання.
У ліхтарях заграє моє горе,
В них твої очі і твоє ім'я.
Глухий ковток, обпалюючий душу,
Шматки вогню, сформовані в луну.
Я відчуваю, як пече! ТЕПЕР Я МУШУ!
Летіти містом замість спокою і сну.

Візьми мене останній раз за совість.
За обіцянки і слова - ти рвав листи.
Таємна ніч і нетаємна випадковість,
Красивий ти і некрасивий ти.
Я з кожним днем дедалі голосніше,
Закрию двері в свій таємний світ.
Але коли я поринаю в тишу,
Нудотно тхне цих слів мерзенний квіт:

Я повертаюся. Відкрий під ранок сад
Я не відкрию!!! Більше!!! Не відкрию!!!
Я не пущу тебе уже назад,
Бо ти зламав мою єдину мрію.
Я повертаюся. Залиш мені вікно
Я не залишу!!! Чуєш? Не залишу!!!
Бо я навчилася сховать себе давно
У безвідказну і бездонну теплу тишу.
Ти повертаєшся? А я у натовпі.
Стою одна мерзенна, та щаслива.
Не бачать зовсім всі оці сліпі,
Що мене топить чудернацька злива.
Я голосна в ряду із інших всіх,
Порожня літера, що означає звуки.
В мені лунає чорно-білий сміх,
Що із сльозами все тримається за руки.
Рожевий ранок. Виллється оцет.
Я маску зоряну зіллю з обличчям вміло.
Моя душа перейде на фальцет:
Любовь - тоді, коли вмирає тіло.

Усе кричить. Невже це навпаки?
Як сонце сяде за рожеві очі,
Вона у тишу ляже навзнаки,
І по стегнах її поллються чари ночі.
А я стою. І ріки солонить
Моя печаль, що сльози губить з неба.
Любов - це та єдина мить,
Коли чужа для всіх, окрім одного тебе.