Ніколи я так не чекала,
Тож не могла того і знать,
Яке страшне разюче жало
В байдужості. Коли стрічать
Щодня виходжу листоношу
А серце грюкає у скроні.
Та жінка, перебравши ношу
Пусті показує долоні
Чужою радістю раділа
(Її ж бо принесли листи)
А у думках весь час летiла
Туди, де мені пишеш ти.
Я впевнена, що пишеш часто.
Не на папері. Не в віршах.
На моря плесі - мабуть, рястом,
Промінням сонця - по горах.
На березі - суцвіттям канни,
В вітах дерев - бабиним літом.
Де ж заблукав лист довгожданний
З серпанковим твоїм привітом?
Немов сестра, любляча мати
Тебе вже кличу я додому.
Така жіноча доля - ждати
Й виправдувати вас в
усьому.
13.08.1981
Нiколи я так не чекала
© Copyright: Вера Павловна Хвостик, 2013
Свидетельство о публикации №113102700068
Свидетельство о публикации №113102700068
Рецензии
Я можу чекати тебе довго дуже,
Ночами не спати, роками нiмiти.
Заради кохання я можу згорiти.
Та тiльки навiщо, коли ти байдужий?
Людмила Станоженко 16.11.2014 23:59 • Заявить о нарушении
Ночами не спати, роками нiмiти.
Заради кохання я можу згорiти.
Та тiльки навiщо, коли ти байдужий?
Людмила Станоженко 16.11.2014 23:59 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.