Вiдкрий менi пляшку! Пародiя

Клявся мені  у коханні,
А тепер спиш на дивані            
І сопеш, немов той слон,               
На якому ми катались,
А ти цілував мене ніжно за вушком.               
Де те, що між нами було?
Та ніжність, від якої я божеволіла,               
Коли в горах серед духмяних трав,               
Ти знімав з мене одяг,
Наче я була ще цнотливою               
І ти боявся сполохати пташку,
Зірвавши квітку,
На якій ще не висохла  роса.
Я не кохаю тебе! Чуєш?
А втім, що таке кохання?
Я  дивлюсь на штучні зорі в кімнаті               
І згадую араба
З його до біса гарними словами
З його п’янкими обіймами
І божевільними пестощами,
Що навіть зараз я готова закричати               
І кінчати… 
      (з вірша Дзенислави Марчек
           «Налий мені ще вина»
 Повна версія на http://www.stihi.ru/2013/10/24/10093)

Ти спиш і сопеш, наче слон.
Огидна, нікчемна тварюка!
Повірив, що я ще бутон?
Таке!.. Чистокровна гадюка!..
Знімав з мене одяг, мов кіт,
Який вполював собі пташку.
Забув про манери, обід,
Невипиту з поспіху пляшку…
Та раптом чомусь занеміг
І вигукнув голосно: «Амба!»
Коли ж поруч втомлено ліг,
Згадала чомусь про араба…
Ото був джигіт так джигіт…
Такий не допустить промашку!
… Зітхаю: «"Коханий, привіт!
Прокинься,  відкрий мені пляшку!.."