Весна, синє небо, весь простір широкий,
І я серед вітру стою,
Розкинувши руки, як птах одинокий,
Так, ніби я зараз злечу.
А час, зупинившись, лежить під ногами,
Скоривсь, відчайдушно мовчить,
Бо знає: зникає усе тут з роками –
Лишається істини мить.
Вона відкриває минуле й майбутнє,
Незмінна і вічна жага...
Ось я молодий, безтурботно-могутній,
Кордонів навколо нема.
Так дихати вільно! Так солодко жити,
Цей вітер тримати в руках!
Радіти, бажати, чекати, любити,
Злітати до сонця, як птах.
25.10.13
Птах
© Copyright: Олег Вербовий, 2013
Свидетельство о публикации №113102504756
Свидетельство о публикации №113102504756
Рецензии