Прогулянка

Невтішна ніч зеленими очима
Мені у спину злякано глядить.
До ранку двері мстиво не зачинить,
І не поверне втраченую мить.
Тікаю геть... Хутчіш на кладовище...
Міняю сльози жалю на любов.
Шалений вітер по гробівцях свище-
Личаківське мене приймає знов...
Чому за тим, посіченим камінням,
Я віднахожу втраченую суть
Сорокалітнього пустого покоління,
Що при народженні пішло в останню путь...
Схиляюсь тут, між мертвими рядами,
В напрузі ночі сонце не чека...
И лиш молитва дивними словами
Несе мене, мов Господа рука...


Рецензии