В намисто вдяглась горобина,
Калина жевріє здаля.
До тебе в думках, своїх, лину,
Вкраїнонька, люба, моя!
Так сталося, що із тобою,
Мене роз*єднало життя.
Як тяжко буває, порою!
Ридаю, неначе дитя,
Без рідної матінки сохне.
Душа моя криком кричить!
Та є ж, милосердний, Він. Бог є!
То, чому ж, сердешний, мовчить?
За що ця нелегкая доля?
За що ці страждання мені?
Одна тут, як квіточка в полі -
Без хати, дітей і рідні...
В намисто вдяглась горобина
© Copyright: Раиса Андрейчук, 2013
Свидетельство о публикации №113102100132
Свидетельство о публикации №113102100132
Рецензии
