Чертополох Из Ганны Осадко

Чертополох
   
Скребётся  на пороге осень-мышка,
листочки меж страницами – то книжка,
где мы – герои, это лишь пролог
в сюжет затёртый. Вечер, как лампада,
кровь куролесит телом винограда,
и торчаком в глубинных недрах сада –
чертополох..

                И в пригоршне осенней
(пух иль перо), любовники ли в сене –
и неба синь – прохлада, и рука
ещё тепла... давай кукушку спросим,
а губы снова поцелуя просят,
и солнцем в сердце та святая осень
и облака…

                проходят – как любовь
последняя. Там хвойной ветки бровь
в  простpеленной душе переполох
поднимет... так бывает –  слов не надо,
и вот бурьян к тебе склонился радо,
чертополох –
 

             щеки щетина… Птицей
упала плахта в травы. И приснится,
что вечно будут длится: ночь и день.
Слова – как будто сладость чёрной сливы,
день счастлива, и будет ночь счастливой,
и осень, защемившая от дива,
и сада песен призрачная тень,

что ныне, присно – увертюра духа.
Не слышишь? Приложи-ка к сердцу ухо –
Тук-тук...
и – улизнул...
А после – вздох. Колючки слов летели…
Когда?
Порань желаньем нежно тело.
Цветёт – кроваво, только любит – бело
чертополох.





Будяк
Ганна Осадко
Це шарудить на ґанку осінь-мишка,
це листя поміж аркуші, це книжка,
де ми – герої, складені будь-як
в сюжет затертий. Вечір, як лампада,
і кров пульсує тілом винограду,
і сторчаком у нетрях мого саду –
будяк

стояти буде. І жмутки осінні
(чи пух, чи пір’я), і коханці в сіні –
і синє небо – зимне, та рука
ще тепла...і  кує зозулька досі,

і губи виціловують волосся,
і сонцем в серці найсвятіша осінь –
яка

прийде нечутно – як любов остання.
Її впізнаєш – глиця і мовчання
то є душа, простелена навзнак...
Бо так буває -  слів уже не  треба,
бо ця трава прострелена у небо,
бо соняхом схиляється до тебе –
будяк –
 

щоки щетина…Плахта, наче птиця,
впаде крильми у трави. І присниться:
Що це триває вічно: ніч і день.
Слова - сливе солодкі чорні сливи,
І день щаслива, потім ніч щаслива,
І осінь ця щемлива – пісня дива
чи сад пісень,

що нині й прісно – увертюра духу.
Не чуєш? Притули до серця вухо –
Тук-тук...
а потім – втік...
А потім – "так".
І колючки-слова услід летіли…
Коли?
Вколи бажанням ніжне тіло.
Цвіте - криваво, але любить – біло
будяк.

2.9.2008