Намагаюся не думати про час,
тільки він мені нагадує про себе
безстороністю, помітною в очах,
безвідносністю, назореною в небі.
Знову осінь. Пломеніє барвно сад,
осипаються в траву плоди тужаві.
Скільки світиться незвіданих принад
в золотій його, негаданій оправі...
А ріллею йде по інею зима,
огортає сад холодними думками,
де не крони простяглися у туман –
родоводи облетілими гілками.
Час крізь мене не спиняючись тече,
я іду крізь нього цим прозорим садом,
і гілки, як дні, торкають за плече,
а торкнувши – залишаються позаду.
Плин часу
© Copyright: Маслов Владимир, 2013
Свидетельство о публикации №113102007884
Свидетельство о публикации №113102007884
Рецензии
...і гілки,як дні,торкають за плече,
а торкнувши -залишаються позаду.
Дивовижні строки-вони торкають за душу.Дякую.
Лилия Кайзаркина 04.11.2013 01:58 • Заявить о нарушении
а торкнувши -залишаються позаду.
Дивовижні строки-вони торкають за душу.Дякую.
Лилия Кайзаркина 04.11.2013 01:58 • Заявить о нарушении