Нехватка лунного сиянья над рекою

Я нічого вже так не полюблю,
Як твої присмеркові вогні.
Те кохання із першого дублю
Назавжди залишилось в мені.

Я ніколи тебе не побачу.
Тільки згадкою житиму я
Швидкоплинних нечастих побачень,
Вічна подруга стримна моя.

Я ніколи тебе не пробачу
За твої надлишкові слова.
Як по-варварськи мало значень
В твоїм слові скупім "прощавай".

Ти дорожча конвалій і лілій,
Всіх на білому світі троянд,
Чарівлива панянка ідилій,
Королева гармоній моя.

Я твій голос запишу на плівку,
Аби ввечері слухати знов,
І крутити по колу платівку
Млявих записів наших розмов.

Я на мить лиш заплющу зірниці
І твоїх силует бачу ніг.
Ти, блаженного щастя цариця.
Ти - безумство, одне на двоїх.

Я ніколи з тобою не буду.
Може, гріх так казати, але -
Я забуду тебе... я забуду,
Тільки ти пам`ятай про мене.

Я ж бо знаю, ніколи не згасне
В серці твоїм вогонь почуття.
Ти мені не дозволила впасти
З надвисокої скелі життя.

Ти мене визволяла з полону
Тимчасового впливу невдач.
Знаю я, що серця не холонуть
Серед відстані наших нестач.

Я не в змозі без тебе прожити -
Кожен день це нащадок зими.
Тільки там сяє сонячне літо,
Де колись познайомились ми... 

29.07.2013