О, осене, моя примхлива пані,
Даруй мої вірші не бездоганні.
Та я пишу тобі, живу тобою,
Шкода, що рими надвоє з журбою,
Але така вже доленька моя,
Не знаю й досі, чи кохана я?
Десь заблукав мій любчик - перелесник,
Невже йому дороги ще не скресли?
І я зів*яну тут,як та чорниця,
Вже переспрагли губи - полуниці,
І вичах від жалю в душі вогонь.
Невже зустріну холодом долонь.
Його такого справжнього й земного,
Його, і золотого, й дорогого,
Зрадливого (він має таку ваду),
І чи пробачу я йому ту зраду?
О, осене, верни його мені.
А я тобі співатиму пісні.
О, осене
© Copyright: Ольга Карташова 2, 2013
Свидетельство о публикации №113101908360
Свидетельство о публикации №113101908360
Рецензии