Першими зникають зрадники.
Першими, але ж не завжди.
Навіщо мені твоЇ порадники,
Якщо зі мною ти назавжди?
Зім'ята постіль і сонце у долонях.
Незабутня помірна усмішка.
Я пам'ятаю той напряг у скронях
Де море, та нервова доріжка.
Зупинись. Цей момент - мить кохання.
Я пам'ятаю кожний погляд,
Не спатимемо ми до рання,
В твоЇх словах - любовь та догляд.
Я не забуду. Залиш менi втому.
Безмірне добро та сполоханні очі.
Ти знаешь, час їхать додому,
Де я пам'ятатиму тебе щоночі.
Четверта ранку
© Copyright: Анита Адлер, 2013
Свидетельство о публикации №113101907095
Свидетельство о публикации №113101907095
Рецензии