Дивлюсь по телику бомонд. Iронiя

Гарцює в  «телику»  бомонд.
Ефір втомився від левиць,
Новітніх графів та зірок,
Самозакоханих  джоконд,
Вчорашніх спритниць та  блудниць.
Подивишся – одержиш шок.

Ще вчора їх ніхто не знав.
Усі були такі земні.
Та, як то кажуть, – «повезло»…
Хтось  депутатом раптом став,
Сьогодні пан цей «на коні»,
Хоча  забув своє село.

А розцяцькованих дівчат
Цікавить  жирний гаманець,
Що має власник-кавалер.
Їм не потрібно серенад,
Влаштує будь-який самець.
І навіть сер-пенсіонер…

Одній попався на гачок
Жених пузатий мільйонер.
А іншій більше повезло:
Якийсь з Америки дідок,
Говорять всі – міліардер,
Узяв сердешну «під крило»…

… Гарцює в  «телику»  бомонд.
Ефір втомився від левиць,
Бойфрендів,  «золотих дітей» 
Та новоявлених господ.
Уже немає таємниць,
Це – найвідоміші з людей.

П’янить від запаху Шанель
Скрізь відчувається гламур.
Шикарні сукні від Dior.
Що не красуня – то модель.
Що не красунчик – то Амур.
Мовляв, милуйтеся,  фурор!

Не модно  вже піти в кіно,
Бродити сквериком удвох.
Зникає  дух бібліотек.
Театр забув аншланг давно.
Не завмираєм від «тьох-тьох»,
Не помічаємо лелек…

Потребою став  ресторан.
Для світських леді та мужчин
Потусуватися  – престиж!
Давай розваги та дурман,
А після випитих чарчин –
Балаканини  про Париж,

Про Lambordhini та Porsche,
Про Ролекс, Хеннесі (коньяк),
Шампанське Моет е Шандо
І шоколади від Роше.
Про супер-пуперний кабак,
Рубіни, стрази та манто.

Про May bach, Lexus, Mercedes,
Ботфори фіри Adidas.
Давос, Канари,Куршавель.
… Тут маємо такий регрес:
Міняє світ нестримний час,
Несе «Титанік» наш до скель.

Дивлюсь на пиху цих господ,
На біжутерію та шик
І на душі щораз печаль…
Такий ми, певне, вже народ,
Який до чудасії звик.
А жаль… А жаль… А жаль… А жаль…