Ти моя антисуїцидна пігулка, випадково вживлена під лопатку,
Дивна суміш самотності та всезагального щастя,
Невідомий нині хімічний елемент спокуси.
Меланхолія твого атомного характеру тече моїми венами,
Окутує жили, всмоктується у м`язи та вибухає мільйонами вигуків
у кожній нервовій клітині.. настав час для почуттів.
Відкрийся мені своїми стовідсотково вигаданими ключами,
Стискай моє серце, біжи за обрій, тікай невблаганна,
Ти чуєш мене? Тікай, поки можеш. Немає тут весен і сонце не гріє.
Є лиш пітьма і сонні провулки тутешніх будівель.
Ти розчиняєш своє серце у спирті, умиваєшся вечірніми сльозами.
І знову весніє тобі від марних слів, прокидається квітка нічного кохання,
А ти лиш марнієш. І врода зникає як вечір Різдва.
ти моя антису! цидна п! гулка
© Copyright: Анастасия Начёсова, 2013
Свидетельство о публикации №113101910054
Свидетельство о публикации №113101910054
Рецензии