Цей біль не виплачеш до дна,
бо сліз не стане,
щасливу юність сивина
скувала рано.
Ножами пам'ять роздира
глибокі шрами,
вони кричали не «Ура!»-
волали: «Мамо!»
Нестерпним пеклом дух пройма
вогненна прірва,
там небо падало сторчма
у чорні вирви.
На шмаття рвали голоси
снаряди ревом,
солону кров замість роси
пили дерева.
Там передсмертне з вуст «прости..»,
в руці іконка.
Йшли ешелонами листи…
І похоронки…
Похоронки
© Copyright: Марина Довбня, 2013
Свидетельство о публикации №113101707956
Свидетельство о публикации №113101707956
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.