Чувственность хладных сердец

Місяць сяйвом очі тьмарить,
Вітер дмухає в лице.
В небо піднялися хмари
Гостро зрубленним кінцем.
Цвіркуни в траві шепочуть.
Кажуть, дзвін той - на дощі.
На гілках стрижі стрекочуть
Нотками в моїй душі.

Вже закінчилась весна,
Тільки літо розпочалось.
Де тепер цвіте вона
Квітами життя й печалі?

Ніби все нарешті відлягло.
В серці моїм ожили троянди,
Але ж бути це не так могло,
Той бутон насичений зів`яв би.
Як не я - то інший полюбив.
Мабуть, вже не перший закохався,
Доки я вірші крізь біль робив
Й аркушам стороннім сповідався.

Вже закінчилась весна,
Тільки розпочалось літо.
Де тепер цвіте вона
Моя наречена квіта?

Комарі кусають за коліна,
Чутно десь під явором хрущів -
В мене серце дужче заболіло
Від таких безпомічних віршів.
Хмари вкрили половину неба,
Ні зорі, ні місяцю нема.
Я пишу, бо для поєта треба,
Вміти стилос у руці тримать.

Весна, теплом насичена,
Прощається зі світом.
А мила, сяйвом вкітчана,
Стрічає з сумом літо.

І нехай мені кидають в вічі
Тисячі образливих промов -
Я і так вже почуттям скалічений,
Надломила сердце нелюбов.
Я назавжди залишивсь поєтом,
Моісеєм сміхотворних рим.
І якщо вже говорить відверто -
Остогидло бути молодим.

Весна минула мимо волі,
Чи буде літо яскравіш?
Сплелися у одну дві долі -
Кахайте люди йще сильніш!

12.06.2013