Во сне твой образ я узрел

Чи має хтось для мене значення,
Коли цілую любу я в уста
Під час стрімкого наче день побачення
В ляльковій темряві вистав?

Дівчина тільки виглядає сплячою,
Аби світанок поскоріш настав...

Я мимо волі в тебе закохався -
Без досвіду, на те без дозволу...
Як дика пташка, в капелюх попався,
Дівчини з золотими косами.

Попався, та й навік зостався.
У клітці, з пелюстками... розами.

З ранковим сонцем очі підійми,
Та весняними барвами подихай.
Ти довго спала, мила, у пітьмі -
Вже заспівали солов`ї під стріхою.

Ми теж колись, мабуть, були дітьми
Нам снилися і радощі - і лихо,
Але завжди ми були в снах людьми...

У нашім світі - з гіркого напою
Знайдеться промінь сонячного літа.
Ти завжди була... є... і будеш тою -
Кому поет дарує в будні квіти,

Для кого стала ангелом... святою -
Єдиною - на всьому світі.

Я сповідаюсь вуличній громаді:
Мереживу будинків, паркам і садам.
І келих підіймаючи "За дам!",
Лише про тебе думаю насправді.

Нехай ти зараз не зі мною, а десь там -
Не стануть кілометри назаваді.

Оспівую вроду твою дівочу,
Русяве волосся, та лагідні очі -
Які моєму віршеві підказують слова.
Ти ввела моду, мила, на жіночність.

Ласкавий погляд щось таке шепоче
Мені одному, й каже: "Я жива..." 

Ти так не схожа ліньями лиця
На жодну з тих земних створінь.
Ти пензлем намальована творця,
Що, захопившись, позабув про тінь.

Тепер перо надхненного митця -
Хитаючись од вітру у дворі,
Захоплено нотує вірш. Це я пишу тобі.
Вплітаючи в строфу усе твоє життя.

02.04.2013