Присвята Л. У

Присвята Лесі Українці

 Самі лиш листи без упину у вічність
 З надією,щоб пророцтво збулось.
 Писати!Писати!І тихо:"Самотність..."
 А потім:"Та ні...Мені просто здалось!"

 І в подорож знову,у пам`ять про море
 про Крим написати в безсонную ніч,
 досвітнім огнем ховати власнеє горе,
 щоб чули лиш величі мовної клич.

 Мелодія серця в зів`ялих трояндах
 і в спогадах про палке почуття.
 -Мій друже...Мій друже...Чи то мої клятви?
 Чи слово лиш мара невільна моя?

 Та скільки ж у неї правдивої віри!
 Вражаюсь,читаючи поміж рядків.
 Як відгук якоїсь далекої ліри,
 як тії сонети...Не поета-віків.

 Пророчо!Сміливо!Про долю країни
 у драмі,де міф є лиш гарним взірцем.
 Пророчо!Сміливо!На руїнах той віри,
 що споганена була невдалим співцем.

 Сім струн,що ти чуєш,
 де перша-це віра,
 де друга-надія,
 а третя-життя.
 Сім струн,де зомлієш...
 Четверта-недоля,а п`ята струна-
 це душі каяття.

 Ще дві,щоб сховати самотності сум
 у пісні гармонії тих семи струн.