Мене ніхто не знав, мій ум боялись люди,
Різниці не було, що в мене на душі.
Противився хоч кожен завжди й всюди.
Та я вже був не в сум’ятті.
І зараз кожен знає, я ж все бачу,
Він знає як до мене повестись.
Мене нема - несправжній я, ти ж бачиш.
Не варто так старатись підвестись.
Не говорю за честь та правду,
Високе бите те чоло,
Чому ж повинен я кричать неправду,
Коли брехні ніколи не було?
Не сам створив себе, моя подоба – мати,
Все оддала, що навіть в неї не було.
Я не стерплю, ти мусиш до всіх дбати,
І ставсь до мене, і не бий чоло.
Двулик сть
© Copyright: Доминик Смех, 2013
Свидетельство о публикации №113101309451
Свидетельство о публикации №113101309451
Рецензии
