…Ходить жах опівнічний довкола тихенько
І чекає, коли ж я його упущу.
Він спочатку ласкавий такий, наче ненька,
Заколисує розум, мов шепіт дощу.
Та коли заповзе скорпіоном у серце,
То пожере і спокій, і мрії, і сон.
І на лютий оберне мій лагідний серпень,
Пошматує на клапті удачі вісон.
Ходить жах опівнічний довкола і просить
Упустити його до дитячих страхів.
Він водою з туману безумства їх зросить –
Проросте, наче зерна, увесь мій «архів».
Не впущу… Це ж не пес, що прибіг до домівки,
І не кіт, що до хати вернувся із гуль.
Жах впаде, мов мішок срібняків, на долівку
І його арештує світанку патруль…
13.10.2013
Ходить жах
© Copyright: Александр Зубрий, 2013
Свидетельство о публикации №113101308085
Свидетельство о публикации №113101308085
Рецензии