Дятел

Повзе по зморшкам стовбура акації,
Звичайно, – дятел! Там такі жнива!
-Скільки ж віків тривала адаптація,
Щоб не боліла в дятла голова?

Довбе він дзьобом, наче молоточком,
І знищує комашок, мошок, тлю…
Працює санітаром він в садочках –
Цю птаху я шаную і люблю…

Стою милуюсь ним біля вікна…
Чи погляд мій помітив через скло? –
Для рішення була лиш мить одна:
Спурхнув і втік… Неначе й не було…

12.10.13


Рецензии
Та "адаптація" віками,
Вже, може, й тисячу віків,
Як запозичена жінками -
Вони "довбуть" чоловіків...

Здравствуйте, Милая Любовь Ивановна! Как давно я у Вас не был... А сколько
прекрасных стихов Вы написали! Работы - непочатый край... И это здорово!
Очень хорошее стихотворение с мягким юмором. Об адаптации - просто супер!
Тут уж никак мимо не пройдёшь...

Целую ручки,

Станислав Сергеев-Славянский   26.11.2013 17:56     Заявить о нарушении
Радость моя, с первого же экспромта вызвал смех у меня - надо же, какую аналогию провёл! Впрочем, удачно! Спасибо, сынку, за добрый отклик!

Любовь Берегиня   27.11.2013 06:20   Заявить о нарушении